Групова форма навчання

Групова форма навчання — форма навчальної діяльності учнів на занятті, що характеризується розбиттям учнів на групи; це така форма організації навчального процесу у школі, коли учні, працюючи у малих (2-7 осіб) групах, об'єднані спільною навчальною метою і колективно-розподіленою діяльністю, а вчитель керує роботою кожного з них опосередковано, через завдання, якими він спрямовує діяльність малих груп.
Обговорюючи групову форму навчання не можна не згадати інші форми навчання , які застосовуються на уроці.
Цілісну систему навчальної діяльності учнів на занятті становлять фронтальна, індивідуальна та групова діяльність. Вони пронизують увесь навчальний процес. З'ясуємо сутність і встановимо особливості групової навчальної діяльності школярів на основі порівняння її з фронтальною та індивідуальною.
У фронтальному навчанні весь клас працює над одним навчальним завданням під безпосереднім керівництвом учителя. При цьому вчитель організовує весь клас на роботу в єдиному темпі, прагне більш-менш рівномірно впливати на всіх учасників загальнокласної роботи.
Проте у фронтальній роботі надзвичайно складно забезпечити високу активність усіх учнів. Складність виникає через те, що в довільно сформованих лише на основі вікової ознаки шкільних класах існує істотна відмінність учнів за рівнем навчальних можливостей. Організовуючи фронтальну роботу, вчитель орієнтується, головним чином, на рівень середніх учнів. На нього розраховані темп роботи, обсяг та рівень складності навчального матеріалу. Учні з низьким рівнем навчальних можливостей за таких умов неспроможні сприйняти й осмислити матеріал у повному обсязі. Якщо ж знизити темп фронтальної роботи, то це негативно позначиться на сильних учнях. Розглядаючи фронтальну роботу, не можна не наголосити на її обмежених можливостях реалізації навчального спілкування школярів. Воно можливе лише з дозволу вчителя, за його ініціативою і в незначній мірі.
В індивідуальній роботі кожен учень працює самостійно, темп його роботи визначається ступенем цілеспрямованості, розвитку інтересів, нахилів. Темп роботи залежить також від навчальних можливостей, підготовленості учнів. Індивідуальній навчальній діяльності не властива безпосередня взаємодія учнів між собою, а контакти з учителем обмежені та нетривалі. В індивідуальній навчальній роботі діяльність слабких учнів приречена на невдачу, тому в них є прогалини в знаннях, недостатня сформованість умінь і навичок навчальної самостійної роботи.
Усі недоліки фронтальної та індивідуальної діяльності вдало компенсує групова.
У психолого-педагогічній літературі немає єдиного підходу до визначення групової навчальної діяльності. На думку педагогів, групова навчальна діяльність — це форма організації навчання в малих групах учнів, об'єднаних загальною навчальною метою при опосередкованому керівництві вчителем і в співпраці з учнями
Учитель в груповій навчальній діяльності керує роботою кожного учня опосередковано, через завдання, які він пропонує групі та які регулюють діяльність учнів. Стосунки між учителем та учнями набувають характеру співпраці, тоді коли педагог безпосередньо втручається у роботу груп , тому у разі, якщо в учнів виникають запитання вони звертаються по допомогу до вчителя. Це їхня спільна діяльність.
Відомо, що учням буває психологічно складно звертатись за поясненням до вчителя і набагато простіше — до ровесників.
Як вид навчальної діяльності школярів, групова діяльність багатофункціональна. У груповій навчальній діяльності учні показують високі результати засвоєння знань, формування вмінь. Пояснюється це тим, що "в цій роботі слабкі учні виконують за обсягом будь-яких вправ на 20—30% більше, ніж у фронтальній роботі. Групова форма роботи сприяє також організації більш ритмічної діяльності кожного учня"
Важливу роль групова діяльність відіграє у досягненні виховної функції навчання. У груповій навчальній діяльності формується колективізм, моральні, гуманні якості особистості. Важливу роль у формуванні цих якостей відіграють особливості організації групової роботи; розподіл функцій і обов'язків між учасниками діяльності, обмін думками, взаємна вимогливість і допомога, взаємоконтроль і
взаємооцінка.
Групова навчальна діяльність виконує й організаційну функцію. Полягає вона в тому, що учні вчаться розподіляти обов'язки, вчаться спілкування один з одним, розв'язують конфлікти, що виникають у спільній діяльності. В груповій роботі дитина бере на себе функції вчителя і виконує дорослі види діяльності.

Ігри на уроках математики

Найважливіше завдання школи з питань навчання математики - це вміння давати глибокі та міцні знання, прищеплювати навички й уміння застосовувати їх на практиці. Школа повинна навчити учнів знаходити шляхи до розв'язання проблем, формувати здатність до самостійного, творчого мислення. ігровий діяльність учень урок

У зв'язку із збільшенням розумового навантаження на уроках математики вчитель має замислитися над тим, як підтримати інтерес учня до матеріалу упродовж усього уроку, щоб на уроках не було байдужих спостерігачів, а лише активні учасники навчального процесу, оскільки з цього виникає й розвивається допитливість і глибокий пізнавальний інтерес. Саме такий підвищений інтерес, авторитет знань, індивідуальне відповідальне ставлення школярів до навчальної діяльності можна успішно реалізувати завдяки технології ігрових форм навчання. Відомо, що будь-який урок -- це складне педагогічне явище, витвір учителя, під час якого учні демонструють свої знання, уміння та навички. Чи цікаво дітям на уроці? Чи люблять вони вчитися?На ці питання не можна відповісти напевне. Іноді діти ідуть на урок із задоволенням, іноді без нього. Як привернути їх увагу до свого предмета, як зацікавити?

Природа проблему перших кроків розвитку індивіда вирішила давно й красиво. Кошенята, ганяючись за кінчиком хвоста матері-кішки, не підозрюють, що вони не просто пустують і граються, а розвивають навички полювання необхідні їм для виживання. Так і дитина, за допомогою молотка вона досліджує внутрішню будову подарованої вчора машинки, а потім намагається повернути їй попередній вигляд, зовсім не замислюючись про аналіз і синтез, хоча саме їх побачить у діях дитини психолог. Вона просто грається, і саме гра є могутнім інструментом задоволення інстинкту - потреби пізнання світу.

Чому ж гра, такий важливий засіб пізнання світу, має сьогодні залишатися за порогом школи?! Активне використання ігрової діяльності в навчальному процесі просто необхідне. І особливо сьогодні, коли завданням кожного вчителя, а особливо вчителя закладу нового типу, яким є гімназія, є формування творчо обдарованої, соціально компетентної і високоморальної особистості, гра дає можливість ці завдання реалізувати. Граючи на уроці, діти психологічно розкуті, що сприяє вияву їхніх творчих здібностей, дещо стирається негативне ставлення до складної навчальної праці. Непомітно для себе дитина «втягується» у навчання, пізнає від нього радість. Досвід «успіху» хочеться повторити, виконуючи інші завдання, зміцнюється впевненість у собі.

Головна перевага гри, я вважаю, полягає в тому, що вчитель досягає своєї мети непомітно для вихованця. Гравці не ставлять перед собою ніякої дидактичної мети, їх цікавить тільки ігровий результат, їм здається, що вони й не вчаться зовсім. На ігровому уроці в навчальному кабінеті присутня тільки одна людина, що чітко уявляє, для чого все це почато - учитель.

За всієї привабливості ідеї ви¬користання ігрової діяльності в навчальному процесі необхідно зазначити, що ігри доречні й ефек¬тивні не на всіх уроках і математичний бік змісту гри завжди повинен чітко висуватися на перший план. Лише за цієї умови гра буде виконувати свою роль у математичному розвитку школярів, вихованні їх інтересу до математики.

1. Дидактичні ігри - важливий засіб успішного засвоєння учнями математичних знань, умінь і навичок

1. Гра - одна з найважливіших сфер у життєдіяльності дитини, засіб її повноцінного розумового розвитку

Гра - це величезне світле вікно через яке в духовний світ дитини вливається життєдайний потік уявлень, понять про навколишній світ. Ігри можна поділити на предметні та сюжетні. Предметні призначені для пізнання певних явищ і закономірностей, крім них, які містять зв'язки та стосунки між людьми. Сюжетні ігри характеризуються тим, що охоплюють закономірності людської діяльності й спілкування. Вони поділяються на виробничі й тренінгові.

Виробничі ігри, у свою чергу, поділяються на імітаційні, рольові, ділові. Останні є синтезом двох попередніх (імітаційних і рольових), вони найбільш ефективні в навчанні, однак і найбільше складні. Для проведення ділових ігор потрібний певний досвід, який можна набути у навчальних іграх інших видів.

Щодо рольових відношень у сюжетних іграх, то їх прийнято ділити на симетричні й асиметричні. При симетричних рольових відношеннях комуні канти (учасники гри) виступають носіями однієї соціальної ролі, наприклад: брат - сестра, учень - учень, вчитель - вчитель. Ситуації такого спілкування спрямовані на розвиток умінь будувати взаємовідносини з носієм ідентичної ролі, обговорювати і вирішувати проблеми в межах загального соціального контексту.

Асиметричні відношення спостерігаються тоді, коли учасники спілкування різняться між собою соціальними ознаками. Наприклад, учень - учитель, учень-учень (якщо вони належать до різних вікових груп).

Асиметричні відношення впливають і на мовну поведінку відносно до ролі та статусу партнера. Рольові відношення між учасниками гри є основними параметрами, що визначають характер емоції. Залежно від конкретної дидактичної мети нестандартного уроку, його змісту, індивідуальних вікових і психологічних особливостей дітей, сюжетно-рольову гру можна проводити з одним учнем, групою або з цілим класом.

ПРОЕКТНА ТЕХНОЛОГІЯ

І. Історія виникнення технології

Навчальне проектування не є принципово новою техно­логією. Метод проектів виник у 20-ті роки нинішнього століття у США. Спершу його називали "методом проблем" і розвивався він у межах гуманістичного напряму у філософії та освіті, в педагогічних поглядах та експериментальній роботі Джона Дьюї. У ньому містилися ідеї побудови навчан­ня на активній основі, через доцільну діяльність учня, у співвідношенні з його особистим інтересом саме в цих знан­нях. Надзвичайно важливо було показати дитині її особисту зацікавленість у здобутті цих знань, де і яким чином вони можуть їй знадобитись у житті. Проблема мусить бути з ре­ального життя, знайома і значуща для дитини, для її роз­в'язання дитині необхідно застосовувати здобуті знання або ті, що їх належить здобути.

Одному з послідовників Дж. Дьюї — В. X. Кілпатрику вдалося вдосконалити систему роботи над проектами. Під проектом у той час мався на увазі цільовий акт діяльності, в основі якого лежить інтерес дитини. В. X. Кілпатрик дав таку класифікацію проектів:

           створюваний (продуктивний) проект, пов'язаний з трудовою діяльністю — доглядом за рослинами і тваринами, підготовкою макета, конструкторською діяльністю тощо;

           споживчий (його, метою є споживання у найширшому розумінні, включаючи розваги) — підготовка екскурсій, роз­робка і надання різних послуг (ремонт одягу, взуття, інфор­маційні послуги тощо), проекти розв'язання проблем життєза­безпечення табору тощо;

           проект розв'язання проблеми (науково-дослідницький проект);

           дослідження впливу умов догляду за рослинами на вро­жайність, фізико-математичні проекти, технічні проекти, проекти розв'язання історичних або літературних проблем (які, як правило, поєднуються з дискусійними формами роботи) тощо;

           проект-вправа (проекти навчання і тренування для ово­лодіння певними навичками).

Робота над проектом включає усвідомлення учнем мети, оформлення задуму, розробку організаційного плану, роботу за планом, підбиття підсумків у вигляді письмового звіту [3]. Метод проектів привернув увагу і російських педагогів по­чатку XX ст. Ідеї проектного навчання виникли в Росії прак­тично паралельно з розробками американських вчених. У 1905 р. під керівництвом російського педагога С. Т. Шацького було організовано невелику групу працівників, які намагалися активно запроваджувати проектні методи у практику викладання.

Пізніше, вже за радянської влади, ідеї проектування поча­ли широко використовувати і включати в навчально-вихов­ний процес школи. Але, на жаль, недостатньо продумано і послідовно, через що постановою ЦК ВКП(б) 1931 року метод проектів було засуджено і заборонено. Відтоді і в Росії, і в Україні більше не робилося якихось серйозних спроб відродити метод в освітянській практиці. На жаль, повернен­ня до методу проектів сьогодні відбувається повільно, вико­ристовуються лише окремі елементи технології.

У школах  США,  Великої  Британії,  Бельгії,  Ізраїлю, Фінляндії, Німеччини, Італії, Нідерландів ідеї гуманістичного підходу Дж. Дьюї набули більшого поширення і популярності завдяки раціональному поєднанню теоретичних знань з їх практичним застосуванням для розв'язання конкретних про­блем довкілля у спільній діяльності школярів. Згодом ідея ме­тоду проектів зазнала достатньої еволюції. Народившись з ідеї вільного виховання, у наш час проектування стає інтег­рованим компонентом цілком розробленої і структурованої системи освіти.

II. Концептуальні положення

Робота над проектом — практика особистіно-орієнтованого навчання в процесі конкретної праці учня, на основі

його вільного вибору, з урахуванням його інтересів. У свідомості учня це має такий вигляд: "Все, що я пізнаю, я знаю, і для чого це мені треба і де я можу ці знання застосувати".

Для педагога — це прагнення знайти розумний баланс між ака­демічними і прагматичними знаннями, уміннями та навичками.

Навчальне проектування орієнтоване перш за все на са­мостійну діяльність учнів — індивідуальну, парну або групо­ву, яку учні виконують впродовж визначеного відрізка часу.

Технологія проектування передбачає розв'язання учнем або групою учнів якої-небудь проблеми, яка передбачає, з од­ного боку, використання різноманітних методів, засобів на­вчання, а з другого — інтегрування знань, умінь з різних га­лузей науки, техніки, творчості.

Результати виконання проектів повинні бути "відчутні": якщо це теоретична проблема, то конкретне її рішення, якщо практична — конкретний результат, готовий до впровадження.

Проектна технологія передбачає використання педагогом сукупності дослідницьких, пошукових, творчих за своєю суттю методів, прийомів, засобів.

Таким чином, суть проектної технології — стимулювати інтерес учнів до певних проблем, що передбачають володіння визначеною сумою знань, та через проектну діяльність, яка передбачає розв'язання однієї або цілої низки проблем, пока­зати практичне застосування надбаних знань. Від теорії до практики, гармонійно поєднуючи академічні знання з прагма­тичними, дотримуючи відповідний їх баланс на кожному етапі навчання.

ІІІ. Мета і завдання

Метою навчального проектування є створення педагогом таких умов під час освітнього процесу, за яких його резуль­татом є індивідуальний досвід проектної діяльності учня.

Продуктивна діяльність, перш за все, плідна для освіти, є індивідуальною дією, результатом якої може бути корисний матеріал або нематеріальний продукт, отже, вона має прак­тичну цінність. Оскільки таке навчання розвивається у про­дуктивній діяльності, воно розширює сферу суб'єктивності в процесі самовизначення, творчості і конкретної участі. Під час використання технології вирішується ціла низка різнорівневих дидактичних, виховних і розвивальних завдань: розвиваються пізнавальні навички учнів, формується вміння самостійно конструювати свої знання, вміння орієнтуватися в інформаційному просторі, активно розвивається критичне мислення, сфера комунікації тощо.

Основні завдання,

1.                       Не лише передати учням суму тих чи інших знань, а навчити здобувати ці знання самостійно, вміти застосовувати їх для розв'язання нових пізнавальних і практичних завдань.

2.                       Сприяти учневі у здобутті комунікативних навичок, тобто здатності працювати у різноманітних групах, виконуючи всілякі соціальні ролі (лідера, виконавця, посередника тощо),

3.                       Розширити  коло  спілкування дітей,  знайомство  з іншими культурами, різними точками зору на одну проблему.

4.                       Прищепити учням уміння користуватися дослідницьки­ми прийомами: збирати необхідну інформацію, вміти її аналізувати з різних точок зору, висувати різні гіпотези, уміти робити висновки.

Понятійний апарат

Діяльність учня — активна взаємодія з довкіллям, під час якої індивід виступає як суб'єкт, який цілеспрямовано впли­ває на об'єкт і тим самим задовольняє свої потреби.

Інтегрування знань — процес наближення, об'єднання ок­ремих наук.

Інтерес — ставлення особистості до предмета як до чо­гось для неї цінного, привабливого.

Потреба — стан організму, соціальної групи, суспільства в цілому, який виражає залежність від об'єктивного змісту умов існування і розвитку; порив, потяг, дискомфорт; джере­ло активності особистості. Динаміка потреби полягає в усвідомленні мети, що передує мобілізації засобів.

Проект — цільовий акт діяльності, в основі якого лежать інтереси дитини.

Суб'єкт діяльності — індивід, який володіє свідомістю та волею, здатний діяти цілеспрямовано, який має потребу в діяльності та мотиви до виконання дій.

VI. Зміст технології

Перш за все вчитель повинен знати основні вимоги, які висуває проектна технологія до її організації:

      наявність значущої у дослідницькому, творчому плані проблеми (завдання), що потребує інтегрованих знань, дослід­ницького пошуку для її розв'язання (наприклад, дослідження демографічної проблеми у різних регіонах світу; проблема впливу кислотних дощів на довкілля тощо);

      практична, теоретична, пізнавальна значущість передба­чуваних результатів (наприклад, доповідь у відповідні служби про демографічний стан певного регіону, фактори, що впли­вають на цей стан, тенденції, простежуванні у розвитку цієї проблеми, спільний випуск газети, альманаху з репортажами з місця подій);

      самостійна (індивідуальна, парна, групова) діяльність учнів;

      структурування змістової частини проекту (з указуван­ням поетапних результатів);

      використання дослідницьких методів: визначення про­блеми досліджуваних завдань, що випливають з неї, висунен­ня гіпотези їх розв'язання, обговорення методів дослідження, оформлення кінцевих результатів, аналіз отриманих даних, підбиття підсумків, коректування, висновки .

Можуть бути різні підстави для вибору тематики проекту, її може бути сформульовано фахівцями. Висунено вчителями з урахуванням навчальної ситуації, зі свого предмета, інтересів і здібностей учнів. Тематику проекту можуть запропонувати і самі учні.

Результати проектів повинні бути матеріальними, тобто відповідно оформленими — відеофільм, альбом, бортжурнал, комп'ютерна газета, альманах тощо.

Розрізняють такі типи проектів.

Дослідницькі проекти — потребують добре обміркованої структури, визначеної мети, актуальності предмета досліджен­ня для всіх учасників, соціальної значущості, продуманості методів, у тому числі експериментальних методів обробки ре­зультатів. Вони повністю підпорядковані логіці дослідження і мають відповідну структуру: визначення теми дослідження, аргументація її актуальності, визначення предмета й об'єкта, завдань і методів, визначення методології дослідження, вису­нення гіпотез розв'язання проблеми і намічення шляхів її розв'язання.

Творчі проекти — не мають детально опрацьованої струк­тури спільної діяльності учасників, вона розвивається, підпо­рядковуючись кінцевому результату, прийнятій групою логіці спільної діяльності, інтересам учасників проекту. Вони зазда­легідь домовляються про заплановані результати і форму їх представлення — рукописний журнал, колективний колаж, відеофільм, вечір, свято тощо. І тоді потрібні сценарій фільму, програма свята, макет журналу, альбому, газети.

Ігрові проекти — учасники беруть собі визначені ролі, обумовлені характером і змістом проекту. Це можуть бути як літературні персонажі, так і реально існуючі особистості, іміту­ються їх соціальні і ділові стосунки, які ускладнюються вигада­ними учасниками ситуаціями. Ступінь творчості учнів дуже ви­сокий, але домінуючим видом діяльності все-таки є гра.

Інформаційні проекти — спрямовані на збирання інфор­мації про який-небудь об'єкт, явище, на ознайомлення учас­ників проекту з цією інформацією, її аналіз і узагальнення фактів. Такі проекти потребують добре продуманої структу­ри, можливості систематичної корекції у ході роботи над про­ектом. Структуру такого проекту можна позначити таким чином: мета проекту, його актуальність; методи отримання (літературні джерела, засоби масової інформації, бази даних, у тому числі й електронні, інтерв'ю, анкетування тощо) та обробки інформації (її аналіз, узагальнення, зіставлення з відомими фактами, аргументовані висновки); результат (стат­тя, реферат, доповідь, відеофільм); презентація (публікація, у тому числі в електронній мережі, обговорення у телеконфе­ренції). Такі проекти можуть бути органічною частиною дослідницьких проектів, їхнім модулем.

Практико-орієнтовані проекти — результат діяльності учасників чітко визначено з самого початку, він орієнтований на соціальні інтереси учасників (документ, програма, реко­мендації, проект закону, словник, проект шкільного саду). Проект потребує складання сценарію всієї діяльності його учасників з визначенням функцій кожного з них. Особливо важливими є хороша організація координаційної роботи у вигляді поетапних обговорень та презентація одержаних ре­зультатів і можливих засобів їх упровадження у практику.

За характером контактів проекти поділяються на внут­рішні та міжнародні. Внутрішніми називають проекти, орга­нізовані або всередині однієї школи, або між школами, кла­сами всередині регіону, країни. У міжнародних проектах бе­руть участь представники різних країн, для їх реалізації можуть застосовуватися засоби інформаційних технологій.

За кількістю учасників проекти поділяються на особистісні, парні та групові.

За тривалістю проведення проекти розрізняють корот­кодіючі (кілька уроків з програми одного предмета), середньої тривалості (від тижня до місяця), довготривалі (кілька місяців).

На практиці частіше доводиться мати справу зі змішаними типами проектів.

Дуже важливо організувати зовнішню оцінку виконання проекту, що дозволяє підвищити ефективність його виконан­ня, усунути труднощі, вносити вчасну корекцію. В ігрових проектах, що мають характер змагання, може використовува­тися бальна система. Важко оцінювати проміжні результати у творчих проектах. Але здійснювати моніторинг все одно необхідно, щоб допомогти, коли це потрібно.

Загальну схему технології проектного навчання можна зобразити у вигляді такої таблиці: